14.09.2016
Ольга Ситнік, УП
Фото Микити Завілінського та з Facebook героя публікації

Існує жарт, що перші 40 років у житті хлопчика – найважчі. Український художник і режисер-мультиплікатор Дмитро Лісенбарт з цим повністю згодний.

"Я вважаю, що саме у 37-40 років чоловікам варто заводити дитину. До цього віку ми всі балбєси. От зараз я відчуваю, що нагулявся повністю, перепробував усе, і знаходжу абсолютне щастя у сім'ї", – каже він.

Те, що в Дмитра раніше були лише суто чоловічі інтереси, можна підгледіти в його анімаційній студії: чорно-сіра гамма кольорів, на стінах рокерські плакати, символіка футбольних клубів, стяги гуртів, які грають хеві-метал, на стелажах моделі машинок та танків.

Книжка "Марійчин Першосвіт", яка зайняла центральне місце на одній із полиць, дуже контрастує з навколишнім антуражем – яскрава обкладинка з малюком виглядає наче веселкова плямка на полотні художника, що малює ніч.

Лісенбарт каже, що насправді ніякої книжки не планував. Але емоцій від народження доньки було так багато, що одразу ж біля пологового будинку він створив перший малюнок.

І понеслося: майже щодня він робив замальовки з нового життя дитини.

Зрештою десятки малюнків перетворились у книжку, яка вже зараз у топі читацьких симпатій Форуму видавців у Львові

УСЕ ТАКЕ ЗНАЙОМЕ ІНШИМ БАТЬКАМ

Лісенбарт на все життя лишився тим хлопчиком, який "у 7 років дав собі клятву все життя дивитись мультфільми".

"Наприкінці школи я прийшов до "Укранімафільму", де вивчав анімацію професійно. Потім вступив до Інституту Карпенка-Карого на курс "Режисура анімаційного кіно". Тепер все життя їх роблю", – сміється художник, який з часом заснував свою студію.

При цьому, за словами Дмитра, він рідко малював саме ігрову анімацію – в основному це були анімаційні рекламні ролики, музичні кліпи, анімація для художніх фільмів, телеканалів тощо.

До народження доньки український художник і режисер-мультиплікатор Дмитра рідко малював саме ігрову анімацію. Фото Микити Завілінського

Першу картинку, яка тепер є частиною книжки, Дмитро намалював у машині під пологовим будинком.

"Я саме купив собі iPad, бо давно хотів мати такий дівайс, щоб можна було малювати не за комп'ютером. Тестував різні пензлі та олівці у програмі… Народилася Марійка, захотілося якось сповістити друзів, якийсь малюночок у Facebook запостить, бо ж "не можна фото": забобони і все таке", – згадує він.

Поступово новоспечений татко зрозумів, що його життя змінилося.

"Дитина – це Всесвіт. От, усі кажуть на дитину "сонечко" – а якщо уявити, що це Сонце в космосі, навколо якого крутяться інші планети? Це ж так і є: з'являється дитина, це ж центр, і навколо неї крутяться мама, тато, родичі, друзі…" – із захватом ділиться думками художник.

Дмитро Лісенбарт: "Дитина – це Всесвіт. От, усі кажуть на дитину "сонечко" – а якщо уявити, що це Сонце в космосі, навколо якого крутяться інші планети?" Фото зі сторінки художника у Facebook

Щодня він спостерігав за дочкою і замальовував її будні та власні відкриття.

"Це були мої враження як батька. Як аніматор я все максималізував та гіпертрофував. Наприклад, я був у захваті від того, як класно вона пукає – і народилась ідея намалювати, що від цього в усі боки розлітаються серветки", – зі сміхом пояснює Дмитро.

Так на малюночках з'явилися перше купання, зважування, слинки, акробатичні вправи, зарядки, перші "агу", перший прикорм… Усе таке знайоме іншим батькам.

На малюночках художника з'явилися перше купання Марійки, її зважування, слинки, акробатичні вправи, зарядки, прикорм, перші "агу" тощо. Фото Микити Завілінського

Не дивно, що його ілюстрації знайшли відгук у серцях користувачів Facebook і почали збирати шалену кількість лайків та поширень.

Щоб якось пояснити зображення, у постах Лісенбарт римував кілька рядків. А згодом виявилося, що в нього є друзі, які пишуть справжні вірші.

"Так з'явилася Світлана Цвілодуб (співавтор книжки "Марійчин Першосвіт", – ред.). У неї теж народилася дівчинка, на місяць раніше, і її теж звуть Марійка. Вона написала перший вірш за мотивами малюнка, другий… Якось само собою зациклилося, і наразі є вже 67 віршів", – дивується художник.

Наразі у його "татусевому арсеналі" 70 малюнків, плюс ці віршики, – тож ідея книги сформувалася сама.

Щоб якось пояснити зображення, у постах Лісенбарт римував кілька рядків. А згодом виявилося, що в нього є друзі, які пишуть справжні вірші. Фото Микити Завілінського

НІХТО НЕ РОЗРОБЛЯЄ СПЕЦІАЛЬНО ДЛЯ КНИЖОК ШРИФТИ

Під час підготовки книги у режисера-мультиплікатора виникла ідея розробити для твору спеціальний шрифт.

"Я ніяк не міг намалювати шрифт, бо не шрифтовик. Писав-писав, а воно було не читабельне", – зізнається Дмитро.

Для створення титульного напису для книги друзі порадили йому звернутися до Наталки Ком'яхової.

"Вона зробила 500 варіантів, один підійшов, я вже їй навіть заплатив, а потім думаю: "Якщо є такий напис, то треба ж і шрифт такий зробити! Це унікально, бо ніхто не розробляє спеціально для книжок шрифти", – пригадує Лісенбарт.

Під час підготовки книги у режисера-мультиплікатора виникла ідея розробити для твору спеціальний шрифт. Фото Микити Завілінського

Наразі чоловіку офіційно передали права на новий шрифт pershosvit, який з'явився в Україні. Він розроблений у латиниці і українською мовою. Російської версії нема. Є два види – титулований та звичайний друкований.

Поки Дмитро використовуватиме цей шрифт сам, бо планує випустити ще другу і третю частину "Першосвіту". Готується також четверта збірка – про подорожі Марійки містами світу.

Але за декілька років художник "відправить його у вільне плавання", щоб кожен міг користуватися цим шрифтом.

"Буде плюс один український, заново розроблений шрифт. Чому кажуть, що англійські шрифти краще ніж кирилиця? Бо англійських шрифтів дуже багато і є з чого обирати. А українських шрифтів не розробляли", – пояснює він.

ПЕРЕБИТИ ТЕМУ "МАШИ И МЕДВЕДЯ"

Програма, у якій Дмитро малює, записує кожен крок і складає це у відео, де зображення від графічного малюнку вимальовується до готового. Так у режисера-мультиплікатора нарешті з'явилися дитячі мультики.

За допомогою двох акторів – Тетяни Пиріжок та Андрія Середи, – на мультики під музику начитали віршики. Із музикою допоміг Віталій Розенко, співзасновник студії звукозапису Propeller Studios.

Також мультик титрували, щоб дитина чула озвучку, розпізнавала слова і на слух вчилася говорити та читати.

"Вони ж як мавпенята – все переймають. Крім того, дитина бачить, як правильно професійно малюється такий малюнок. Воно десь там у них, під свідомістю, відкладеться", – переконаний Лісенбарт.

Плани у чоловіка дуже амбіційні: "Хочу перебити трохи тему "Маши и Медведя". Мені цей мультик дуже не подобається, хочу зробити щось, що зможе повноцінно конкурувати і бути кращим за імпорт".

Для цього у художника є все.

"Мені не треба платити за креатив та візуал – це найдорожче, що може бути у цій справі, – бо маю анімаційну студію", – пояснює він. До того ж паралельно Лісенбарт продовжує займатися іншими комерційними замовленнями.

Однак життя саме постійно повертає його до теми батьківства.

Коли народилась донька, виникла необхідність наклеїти на автівку наліпку "З нами дитина!", а на Петрівці не знайшлося адекватного варіанту на його художній смак.

"От, дивіться, вона страшна! Тут якась дивна дитина. На ній не видно, що там написано", – демонструє він куплений жахливий зразок.

Коли народилась донька, виникла необхідність наклеїти на автівку наліпку "З нами дитина!", а на Петрівці не знайшлося адекватного варіанту на його художній смак. Фото зі сторінки художника у Facebook

Так з'явилася ідея намалювати наліпки на машину, яка доповнилася темою автомобільних ароматизаторів повітря, а згодом і домашніх нічників.

Маючи продукцію, її треба десь реалізувати. Тож тепер чоловік робить сайт для "всього оцього Марійчиного".

"З мистецтва можна робити мерчандайзинг. Я хочу, щоб в нашій країні це стало успішним, щоб інші художники підтягувались, не нили та не жебракували, а могли самі собі заробити на хліб.

Це дуже важливо, бо зазвичай художники виконують замовлення,на них давлять, з них знущаються – і це вже не мистецтво, бо воно гине", – пояснює Дмитро.

НЕ ДЕКРЕТ, А РОЗВИТОК

"Наразі, з цього всього я дуже тішусь, бо в мене це вперше в житті", – щиро зізнається художник.

Всю цю свою діяльність він, сміючись, називає "популяризацією бейбібуму" або "заохоченням людей до того, щоб мати дітей". Навіть наводить статистику, що для збереження популяції українців кожна сім'я має мати по троє дітей.

"Хочу показати, наскільки це весело, і що цього боятися немає сенсу. У мене є багато знайомих, які й не думають про дітей, але бачать, який фан навколо них може розвиватись – і самі хочуть до того долучитися", – пояснює Лісенбарт.

На майбутнє він хоче дистанціювати свою дитину від проекту "Першосвіт":

"Донька дала поштовх, зробила свій внесок, вона його отримає у майбутньому – але експлуатувати її життя неправильно і нечесно".

Всю свою діяльність Дмитро, сміючись, називає "популяризацією бейбібуму" або "заохоченням людей до того, щоб мати дітей". Фото Микити Завілінського

Дмитро шкодує, що не може проводити з дочкою дуже багато часу та захоплюється чоловіками, які змогли піти заради дитини у декрет.

"Зараз такий час, що батьки мають пахати мов коні, щоб щось заробити... У мене домовленість з дружиною, що у якісь дні я маю працювати, тоді вона виганяє мене в іншу кімнату, дає поспати, зі своєї сторони я намагаюсь дати їй можливість відпочити...", – пояснює він.

 

На його думку, має бути свого роду договір у сім'ї: "Просто часом треба поговорити, виявити проблему, домовитись і все. Ніхто нікого не давить, усі все розуміють, що важливо, а що не важливо".

 

У найближчій перспективі чоловік планує розвивати новостворений бренд "Першосвіт",який стане замовником у своєї ж анімаційної студії.

"Якби не дитина, то я б не розвивався. Я б далі працював би на когось. Дитина дала поштовх зробити щось своє, і завдяки цьому я реально вийшов на інший рівень, – замислено каже Лісенбарт. – Тільки тому, що вона народилася, я намалював перший малюнок, з'явилася книжка, з'явилося бажання щось робити – для неї, для себе, для сім'ї.

Я нарешті дійшов до того, що сам собі хазяїн".

Дмитро не намагається переконати всіх, що кризу середнього віку чоловікам варто вирішувати народженням дітей.

Але у його випадку це спрацювало.

"Має бути бажання мати дитину. Я дуже давно її хотів. Але у мене ніяк не виходило, ні по часу, ні по змісту. Дійшло до того, що бажання переросло у якусь параною – треба дитину і все (сміється, – ред.). Я себе уявляв татком з дитинкою на руках. Уявляв, як вчу її водити машину. Мені це навіть снилося! Можливо, десь там, я відчував, що вона переверне моє життя".

Ольга Ситнік, УП  Стаття Оригінал: http://life.pravda.com.ua/society/2016/09/14/217938/